Можливості 2021 року. Азіатське партнерство для України. Частина 4

Міністерство закордонних справ планує в найближчому майбутньому не просто відновити, а максимально активізувати взаємини з найбільшими економіками азіатського регіону. Мова про Китай, Японію, Індію та Корею. Хоча плани на Піднебесну викликають вельми бурхливі та неоднозначні розмови й суперечки.
На сьогодні, Китай має ВВП, що дорівнює 14,3 трильйона доларів, його населення досягло позначки 1,4 мільярда.

Ця держава, до речі, стала першим торговим партнером України в минулому оду. Втім, якщо аналізувати торгівлю з Китаєм, варто зауважити, що Україна має величезний дефіцит. Його вдалося трохи зменшити, коли в період з січня по серпень 2020 року український експорт до Китаю зріс, на 185% (тобто, до 4,048 мільярдів доларів). Це сталося в основному, коштом збільшення обсягів експорту зернових культур. Що до імпорту, його показники склали також досить значну суму 5,053 мільярда доларів.

Для більшості українських виробників ринок Піднебесної, починаючи з 2014 року, практично повністю замінив торгівлю з Росією. Якщо вести мову про політичні взаємини з цією країною, то це була стагнація: ніяких візитів з боку президента і прем’єра, як не було і яскравих, сміливих ініціатив економічного характеру.

Українські бізнесмени, по суті, самостійно проклали собі шлях до Піднебесної.
Варто відзначити, що за останні 4 десятки років Китаю вдалося стати другою в плані потужності економіки у світі. Пекін разом з Шанхаєм потрапили в топ-5 найбільш науково розвинених міст у світі (за рейтингом «Nature»).

Президент України В. Зеленський кардинально не змінив цю ситуацію, хоча, справедливості заради, зауважимо, що він зробив кілька спроб. Так, послом був призначений добре знайомий Пекіну Сергій Камишев, а туристам з Китаю надано безвіз. За словами Дмитра Кулеби, в найближчому майбутньому Україна планує перетворитися на активного учасника китайської ініціативи «Один пояс, один шлях». Це масштабний інвестиційний проєкт, який вкладає гроші не тільки в інфраструктуру, але також транспортні коридори та навіть у сферу освіти.

Водночас Піднебесна стає предметом гарячих дискусій серед експертів з України. Перша (і, мабуть, основна) причина – це щось на кшталт «холодної війни» між Пекіном і Вашингтоном. Також суперечки ведуться через критику політики стосовно Гонконгу і таборів перевиховання, розташованих в Уйгури та на Тибеті.

Другою причиною можна назвати досить-таки гостру нестачу східних китайських інвестицій. Наприклад, в посольстві КНР їх оцінили в 300 мільйонів доларів. До всього іншого, відбувається невдоволення структурою сировини українського експорту. Минулого року приблизно третини (якщо точніше, 32%) експорту становила залізна руда, яка використовується в китайській металургії, близько 24% займали зернові, а 20% випадало на масло. При цьому, більша частина українського імпорту – це машини.

В середині осені цього року центр «Нова Європа» опублікував свою доповідь з вельми поетичною назвою «Воїн-вовк і Україна», який був присвячений висвітленню основних ризиків співпраці з КНР для відносин з Америкою, Євросоюзом і НАТО. Експерти стверджують, що потрібно гранично коректно сформулювати, а потім втілити в життя Азіатську стратегію. Мова про те, що економічне співробітництво з азіатськими країнами (і, зокрема, з Китаєм) має стати свого роду доповненням до європейської та євроатлантичної інтеграції, але ніяк не їх замінником.

Провідні фахівці настійно радять робити все, щоб уникнути залежності в торгівлі з Азії. Не можна допускати, щоб інвестиції з цієї країни використовувалися для впливу на Україну. Потрібно створювати мережу 5G з маркою «Erricson», а не з «Huawei». Ніхто не говорить про відмову від “китайських позик на інфраструктурні проєкти», просто важливо правильно оцінювати та аналізувати їх співвідношення вартості з вигідністю. У ряді випадків воно досить сумнівне. Також потребують врегулювання питання, пов’язані з інтелектуальною власністю при співпраці з підприємствами з Китаю.

Хоч би що там було, від більшості прихильників співпраці з Піднебесної можна чути про те, що український експорт став «дзеркалом економіки», а малі інвестиції є прямим наслідком корупції разом з нестачею зусиль для їх залучення.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.